Реформа успішно реалізована майже у всіх
європейських країнах.
Тепер настала черга України

Реформа децентралізації влади

5 необхідних кроків для проведення реформи

1

Визначити територіальну основу органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади

Створити трьохрівневу систему адмінінстративно-територіального устрою. Така система є оптимальною для України.

2

Розмежувати повноваження між органами місцевого самоврядування різних рівнів адмінінстративно-територіального устрою

Необхідно найбільш важливіші для людей повноваження передати на найближчий до людей рівень влади.

3

Розмежувати повноваження між органами місцевого самоврядування та органів виконавчої влади

Передати основні повноваження місцевих державних адміністрацій органам місцевого самоврядування залишивши виконавчій владі тільки контрольні повноваження

4

Визначити за кожним рівнем органів влади необхідний обсяг ресурсів

Потрібно повністю оновити бюджетну систему. Завдяки збільшення розмірів громади або району з'являються додаткові місцеві ресурси та можливість більш раціонального їх використовувати

5

Встановити відповідальність органів місцевого самоврядування перед виборцями і перед державою

Люди почнуть розуміти, що від їхнього голосування залежить ефективність місцевої влади, а відтак і якість життя.

Децентралізація - єдиний спосіб для України стати сильнішою

М. Лебан президент Комітету Регіонів ЄС

Розпочато конституційний процес, який дозволить змінити систему влади в Україні

В. Гройсман Віце-прем'єр-міністр - Міністр регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства

Ми прагнемо змінити найближчу до народу місцеву владу, надавши їй повноважень, яких вона не мала за всю історію України

П. Порошенко Президент України

5 кроків реформи повністю змінять
систему влади та
управління в Україні на краще

Watch Video

16 питань про реформу

або Як відбудеться перебудова системи влди в країні

Якщо говорити зовсім просто, то місцеве самоврядування – це коли мешканці в містах, селах, селищах самі господарюють на своїй власній території. Для цього люди обирають місцеві ради та їх голів, яких і вповноважують вирішувати більшість життєво важливих для них питань. Здебільшого органи місцевого самоврядування відповідають за такі сфери як шкільна і дошкільна освіта, охорона здоров’я первинного рівня (поліклініки, фапи), заклади культури, благоустрій – освітлення вулиць, стан доріг, прибирання, підтримання громадського порядку і ще багато інших, важливих для нормального життя, повсякденних питань. Суть реформи як раз і полягає в тому, щоб віддати право самостійно вирішувати всі ці питання в громади – мешканцям міст, сіл, селищ.
Було, але дуже обмежене. Щоб зробити в своєму місті певні речі для людей, місцева влада повинна мати відповідні кошти. А саме власних коштів у місцевих влад практично і не було. Бо ті податки, що сплачували підприємства і люди, які на них працювали, практично повністю забирали в Київ – в державну казну. А далі вже з Києва чиновники вирішували – кому і скільки дати. Яка ж це самостійність громад?! До того ж часто рішення – дадуть на місцеві потреби гроші чи не дадуть – приймалось через «відкат». Причому на всіх рівнях – в міністерствах, в обласних адміністраціях, районних. Реально в Україні існувало не самоврядування, а корупційна вертикаль, яка з кожним роком тільки укріплювалась! Тож місцеве самоврядування якщо й могло щось робити, якось діяти, то скоріше всупереч існуючій системі, а не завдяки їй.
Через децентралізацію влади. Реформа місцевого самоврядування передбачає, що і право вирішувати – тобто повноваження, і відповідні кошти будуть передані громадам. Це буде закріплено і в Конституції України, яка є Основним Законом нашої держави, і в цілій низці інших законів. Цими законами будуть визначені нові правила, за якими працюватиме система влади. І якщо там буде визначено, що податок має зараховуватись у місцевий бюджет, він автоматично буде туди зараховуватись. І якщо в законі буде визначено, що рішення щодо місцевих питань має приймати не чиновник в Міністерстві, а міська, селищна чи сільська рада, то вона це й буде сама вирішувати і вже нікому зверху не дозволить у себе це право забрати. При цьому також планується ліквідувати усі ті надбудови, які створювались з однією тільки метою – централізації влади та фінансів.А для цього теж потрібно буде внести відповідні зміни до законодавства.
Ключовим є два принципових рішення: 1) про ліквідацію обласних та районних адміністрацій і передачу їх функцій виконавчим комітетам, створеним обраними радами відповідного рівня; 2) про перерозподіл основних повноважень (і фінансів) з рівня держави і області на рівень громади. Перше означає, що влада на місцях передається органам влади, які обираються самими людьми, а не призначаються кимось в Києві. Все просто: якщо владу призначають зверху, то вона служить тим чиновникам, які її призначили. Якщо ж її обирають люди, вона працює на людей. Друге означає, що основною є влада, яка є найближчою до людей – у неї найширші повноваження. Чим вище рівень влади, тим вужчим є коло її повноважень. А чим більше повноважень, тим більше і ресурсів (коштів), що залишаються для їх здійснення.
У тій системі влади, яка існувала досі, від голови ОДА – «губернатора» - дійсно багато залежало в регіоні. Він був повноправною владою на території регіону. Так само, як практично вся влада в Києві була зосереджена в руках Президента, так в регіоні вона була в руках «губернатора». Дехто вірить в те, що якщо «губернатор» буде обраний людьми (а не призначений Президентом, як досі), то все одразу зміниться, і він дбатиме про людей. Насправді ж, якщо у будь-якої людини багато влади, то вона завжди зможе замкнути її всю на собі. Тому є великий ризик того, що в результаті ми отримаємо країну не з одним, а з 27 «маленькими януковичами» - такими ж князями у своїх регіонах. Реформа місцевого самоврядування передбачає не заміну одних людей іншими, а зміну системи в цілому. Коли повнота влади переходить на місцевий рівень, на той рівень, який є найближчим до людей, – це і є справжня децентралізація. На вищому рівні (район, далі – область, держава) залишаються лише ті питання, які є спільними для громад. На обласному (регіональному) рівніце спеціалізована медицина, вищі навчальні заклади, дороги обласного значення, загальні питання регіонального економічного розвитку тощо.
На обласному та районному рівнях будуть обиратися депутати відповідних рад. І вже ради будуть обирати голів рад, які і очолять виконкоми. Подібна система сьогодні працює в містах і вона довела свою достатню ефективність навіть в умовах централізованої влади. Відмінність лише у тому, що у містах міських голів мешканці обирають прямим голосуванням. Це виправдано, бо у міських голів (рівень громади) – дійсно великий обсяг завдань, а тепер буде ще більший. На рівні ж району та області, як вже зазначалось, коло завдань буде значно вужчим, тому передбачається, що голова ради та її виконавчого комітету обиратимуться депутатами. Окрім того, міський голова (голова громади) буде ближче до людей – людям легше його контролювати, натомість керівників вищого рівня контролюватимуть депутати.
Ні! І в цьому полягає одна з важливих особливостей місцевого самоврядування. На кожному рівні є свої виняткові повноваження (завдання, зони відповідальності), і вони не перетинаються. Той, хто, наприклад, відповідає за ремонт доріг обласного значення, не має командувати тим, хто займається дорогами місцевими. В цьому і нема необхідності! Органи місцевого самоврядування підпорядковуються тільки закону і тим людям, які їх обирають.
За роки незалежності усі ті, хто не хотів робити реформу місцевого самоврядування, тільки й говорили про те, що громади не готові взяти на себе управління, що нема підготовлених кадрів, що на місцях буде хаос і корупція. Насправді це лише відмовки. Давайте глянемо на наших європейських сусідів. Практично повсюдно в Європі - та і не тільки, система влади побудована саме таким чином. І вона довела свою ефективність. Чому? Бо якщо проблеми вирішують ті люди, які реально їх відчувають і переживають за їх вирішення, вони зацікавлені в тому, щоб зробити все якнайкраще. Помилково вважати, що на місцях люди гірші – менш чесні, менш освічені, менш відповідальні, аніж київські чиновники. Утім, у них реально болить душа за свою громаду (село, селище чи місто), де вони мешкають – тож вони будуть шукати найкращі рішення і вчитись. Ще й самі люди будуть на своїх місцевих обранців тиснути, щоб вони працювали професійно і відкрито. Тому нова система дуже швидко почне сама себе вдосконалювати, залучати у владу нових, грамотних людей.А завдання держави на етапі реформи – якнайширше допомогти людям на місцях освоїти нові повноваження.
Реформа передбачає створення нового органу на територіях – державних представництв. Мова йде про достатньо малочисельні структури, основними функціями яких будуть контрольно-наглядова (вони слідкуватимуть за дотриманням законодавства органами місцевого самоврядування) і координаційна (координація роботи органів державної влади на території). У випадку прийняття органами місцевого самоврядування рішень, які суперечитимуть закону, голови державних представництв матимуть право зупинити такі рішення і звернутись до суду, який дасть справі хід. Але головним, хто контролюватиме владу на місцях, будуть самі люди. В законі про місцеве самоврядування будуть виписані обов’язкові норми щодо залучення мешканців – членів громад – до прийняття рішень. Також буде підготовлений і прийнятий закон про місцевий референдум, який, зокрема, дозволить відкликати депутатів місцевих рад і голів громад. Власне, чим сильнішою буде громада, тим сильнішим буде місцеве самоврядування, і навпаки.
В системі, в якій ми жили досі, органи місцевого самоврядування завжди були на другорядних позиціях. На них покладали відповідальність, але не забезпечували їх інструментами. В концепції реформи місцевого самоврядування і відповідно в пропозиціях щодо змін в Конституції чітко зафіксовано, що повноваження органів місцевого самоврядування мають бути забезпечені відповідними фінансами. Для цього передбачається, що органи місцевого самоврядування матимуть, зокрема, частку від загальнонаціональних податків (а не тільки дотації!). Зафіксовано навіть: якщо внаслідок тих чи інших державних рішень у органів місцевого самоврядування виникнуть додаткові витрати, то вони повинні теж компенсуватись державою. Остаточно механізм розподілу податків між органами місцевого самоврядування різного рівня і державою буде визначений в змінах до Бюджетного кодексу. Сьогодні ще не можна сказати остаточно, яка частка якого податку і до якого бюджету буде зараховуватись, оскільки потрібно здійснити моделювання цих можливостей. Таке моделювання зараз вже проводиться спільно з польськими експертами, які здійснювали аналогічні розрахунки для реформи місцевого самоврядування в Польщі.
Реформа не передбачає змін меж областей (регіонів), але буде змінено систему управління на обласному рівні. Якщо ж говорити про рівень районів і громад, то особливістю України є достатньо висока нерівномірність адміністративно-територіального поділу. Всього в країні близько 12 000 громад (сіл, селищ, міст), серед яких є навіть громади з чисельністю менше 100 чоловік. Зрозуміло, що створити повноцінне самоврядування в такому селі неможливо. Тому реформа передбачає впровадження стимулів для об’єднання громад. Підкреслимо – стимулів саме для добровільного об’єднання. Серед законопроектів, які вже напрацьовуються на реалізацію Концепції реформи, - закон про добровільне об’єднання громад і про співпрацю між громадами. Ці закони визначають механізм, за яким громади можуть об’єднувати свої зусилля для вирішення спільних проблем. А право громад – вирішувати, скористатись цим інструментом, чи ні. У свою чергу Уряд передбачає керуватись принципом «більше за більше». Чим більш спроможними будуть громади, тим більше функцій вони зможуть виконувати для покращення рівня життя своїх мешканців.
Федералізація означає передачу значних повноважень на рівень регіонів, а реформа місцевого самоврядування, запропонована Урядом, робить ставку на громади. Як вже зазначалось, передача ресурсів і повноважень лише на регіональний рівень створює ризик відтворення централізованої та корумпованої системи влади, тільки тепер – на регіональному рівні. Але є й інші ризики. Побудова влади за федеральним принципом створює загрозу того, що ті особливості регіонів, які слугують сьогодні темою для підігрівання сепаратистських настроїв у суспільстві, будуть ще активніше використовуватись, але вже місцевими політиками, для протиставлення людей. І найголовніше – федералізація може створити «параліч» прийняття рішень у країні в цілому. Серед новоутворених федерацій такі приклади є – коли політики блокують одне одного замість пошуку спільного рішення. Ми й так це не одноразово спостерігали у Верховній Раді. Якщо ж говорити не про інтереси політиків, а про інтереси людей, то чим більше життєво важливих і дійсно актуальних для людей питань буде виведено за межі політики, тим більше люди виграють і тим стабільніше житиме Україна. Сьогодні важливо створити сильне місцеве самоврядування як основу єдиної стабільної України, а решту питань (мовних, культурних особливостей окремих територій) можна вирішувати поступово шляхом конструктивного політичного діалогу. Тим більше, що самоврядування матиме широкі можливості у розробці дієвих підходів на власній території. На етапі формування вичерпного переліку повноважень місцевого самоврядування на різних рівнях (громада – район – область) до обговорення будуть залучені представники органів місцевого самоврядування, у тому числі, зі східних та південних регіонів – так, як це було на етапі формування Концепції реформи.
Сьогодні можна лише з жалем говорити, що така реформа не відбулась раніше. Чому? У нашої центральної влади ніколи не було достатньої рішучості і готовності поділитись своїми повноваженнями та ресурсами. Пострадянські і постсоціалістичні країни, які відважились та провели реформу, сьогодні значно випереджують Україну в соціально-економічному розвитку. Завдяки проведеній реформі вони включили в роботу те, що є найбільш цінним капіталом будь-якої держави, – зацікавленість людей. І навпаки прибрали те, що є головною перешкодою на шляху успіху та добробуту, – корупцію. Реформа місцевого самоврядування, яка передбачає передачу в місцеві бюджети частки загальнонаціональних податків, створює економічну зацікавленість громад в розвитку нових виробництв, підтримці бізнесу тощо. З іншого боку, децентралізація і дерегуляція прибирає штучні перешкоди для ведення бізнесу і підприємницької діяльності – зайві дозволи, інстанції, надмірний контроль тощо. В результаті створюються передумови для того, щоб країна почала оживати. Окрім того, активні, спроможні та зацікавлені громади – основний рушій на територіальному рівні. Вони стануть підтримкою тих змін, над проведенням яких на державному рівні працює Уряд. Тому без реформи місцевого самоврядування всі інші реформи приречені на невдачу – так вже було в попередні роки. І знову звертаючись до досвіду наших колег з Центральної та Східної Європи. Коли реформа місцевого самоврядування проводилась, наприклад, в Польщі, падіння економіки в рік становило близько 10%, інфляція – близько 500% на рік, а на кордонах стояли тоді ще радянські війська. І все-таки Польща зробила цю реформу, а сьогодні готова допомогти нам повторити їх успіхи та запобігти допущених ними помилок.
Те, що пропонує реформа місцевого самоврядування, відповідає потребам громадян України, де б вони не мешкали – на Сході чи на Заході, на Півдні, в Центрі чи на Півночі країни. Формування повноцінного місцевого самоврядування сприятиме відродженню у громадян почуття перспективи розвитку держави, створенню можливості для кожного знайти своє місце і впливати на цю перспективу через участь в житті громади, в тому числі економічному. І головне – це поверне людям відчуття власної гідності і захищеності. Це те, що відповідає нинішнім потребам кожного українця. Важливо також, що реформа місцевого самоврядування йде в узгодженні з реформою регіональної політики – ініціатива знизу має бути підтримана зверху. Завданням державної регіональної політики є підтримка стратегічних для регіонів проектів, що сприятимуть «підтягуванню» регіонів, які відчувають більш гострі економічні труднощі. Власне створення повноцінного місцевого самоврядування як суб’єкта змін і є чи не найважливішою передумовою конструктивного діалогу з державою і повноцінного розвитку регіонів з врахуванням їх особливостей.
Концепція реформи вже сформована і схвалена Урядом на початку квітня 2014 року. На її реалізацію вже підготовлені і направлені в Парламент пропозиції щодо змін в Конституцію України. Конституційні зміни необхідні тому, що в діючій Конституції закріплена нинішня система влади з обласними та районними держадміністраціями, недостатніми повноваженнями і фінансовим забезпеченням громад. Зміни в Конституцію дадуть основу для прийняття низки законів – про місцеве самоврядування, про місцеві державні представництва, про муніципальну міліцію, зміни до Бюджетного кодексу тощо, над якими вже ведеться робота. Весь пакет законопроектів має бути напрацьований і відправлений в Верховну Раду для голосування у поточному, 2014 році. А вже в 2015 році можна буде провести місцеві вибори на новій основі. Сьогодні критичне значення має позиція народних депутатів. Якщо наші парламентарі проявлять відповідальність перед своїм народом і зможуть стати над політичними чварами, то перше голосування по змінах до Конституції може відбутись уже в травні, а вже восени зміни в Конституцію можуть бути остаточно проголосовані. І сьогодні громадянський обов’язок кожного, хто розуміє нагальність реформи місцевого самоврядування в Україні, усіма доступними методами впливати на народних депутатів з метою підтримки ними реформи. Якщо парламент проголосує відповідні зміни до Конституції і надасть конституційну основу для проведення реформи, цей парламент увійде в історію України.
Реформа дасть поштовх до повноцінного розвитку громад – а ми всі є членами територіальних громад. Отже реформа торкнеться кожного. І вона призведе не лише до змін системи влади в країні. Зміни будуть стосуватися всіх аспектів нашого повсякденного життя. Реформа дасть кожному з нас можливість бути причетним до цих змін, можливість покращувати життя у своїй громаді і в країні в цілому. Тому можна сказати, що саме ця реформа є без перебільшення «реформою нашого самоврятування». Результатом її стане те, що ми нарешті зможемо відчути себе повноцінними господарями на нашій власній землі, і кожен з нас матиме можливість сказати:так, це – моя країна, моя УКРАЇНА.